ВО "Свобода"

ENG

Ігор Дмитрів
Ігор Дмитрів

Жив у місті Калуш Івано-Франківської области. До прихильників ВО "Свобода" записався перед революцією ‒ слідом за троюрідним братом. Загинув в наслідок розстрілу на вулиці Інститутській.

Походи в гори, вертепи, радісні зустрічі з друзями, загострене почуття справедливості, відповідальність, а ще золоті руки ‒ це все про Ігоря, життя якого обірвалося на 30-му році.

Він народився 9 жовтні 1983 року в Калуші. Закінчив місцеву школу № 10, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, а 2013 року ‒ Національний університет "Одеська юридична академія". Незадовго до загибелі ‒ переїхав у село Копанки, де зводив будинок. Уперше на Майдан вирушив у січні 2014-го.

Змалку Ігор доглядав за татом, оскільки мати була за кордоном на заробітках. Це й загартувало його: характер мав твердий і впертий, досягав поставленої мети, попри перешкоди. Коли навчався у Прикарпатському національному університеті імени Василя Стефаника, активно підробляв: таксував, їздив на заробітки.

"Ігор любив гори. Там він із друзями міг бути тижнями. Також він любив землю, - розповідає його брат Микола. - Річка, ліс, сад, город - усе це було його стихією".

Аби бути ближче до землі, Ігор, який більшу частину життя прожив у Калуші, вирішив переїхати до села Копанки. Сусіди підкреслюють його роботящість. Молодий хлопець встигав сам доглядати за городом, садом, вирощувати курей і кролів та при цьому зводити будинок.

"У селі самотужки звів будинок. Його мрія - оселити у будинку свою майбутню сім'ю і матір, яка роками була на заробітках в Італії, аби допомогти нам, синам, і хворому батькові", - розповідає брат Микола.

Уперше Герой "Небесної сотні" поїхав на Майдан у січні. Побув там чотири дні, виконував усі обов'язки, патрулював місто. Коли приїхав назад, то повторював, що зі стояння нічого не буде: треба радикальної дії.

Рідні пригадують, що у ніч проти 20 лютого кавказька вівчарка Баркас, що нічого не їла і не пила відколи господар поїхав у Київ, цілу ніч не переставала вити.

На ранок Ігоря Дмитріва не стало. Снайпер вбив його одним із перших на Інститутській. Чотири вогнепальні поранення, які пошкодили легеню, нирку та аорту, були несумісні з життям.

"Ігор міг заступитися за незнайому людину, якщо її хтось ображав. На запитання, навіщо це тобі, він розводив руками: "Хто, як не я?" Був дуже прямолінійним", - згадує його товариш Володимир Шульган. Саме з ним 18 лютого Ігор вирушив на Київ.

Ігоря поховано у Калуші. Щороку там вібдуваються вшанування його памʼяті. Так само в місті проходить шаховий турнір пам'яті Героя Ігоря Дмитріва. Йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Калуш". Меморіальні дошки відкрито на будинку, де Ігор народився та на фасаді корпусу Чернівецького юридичного інституту Одеської національної юридичної академії. Посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Місцеве телебачення зняло фільм-спогад про Ігоря: youtu.be.